Холодный Яр

Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Перейти к: навигация, поиск

Координаты: 49°08′ с. ш. 32°14′ в. д. / 49.14° с. ш. 32.23° в. д. / 49.14; 32.23 (G) (O)

Схема Холодного Яра

Холодный Яр — урочище в Черкасской области Украины. Представляет собой реликтовый лесной массив площадью около 7000 га. Рельеф холмистый, с большим количеством балок (яров), имеющих крутые склоны.

Территория урочища[править | править вики-текст]

Большинство балок и ручьев Холодного Яра имеют своё название. Так, тут имеются балки Кириковский Яр, Чорный Яр, Сечевой Яр, Гайдамацкий Яр, Цыганский Яр, Поташный Яр, Гадючий Яр, Красный Яр и пр. Общая длина балок и их ответвлений составляет примерно 250 км.

По дну балок протекают около 150 ручьев, впадающих в итоге в реку Тясмин.

История[править | править вики-текст]

Холодный Яр имеет богатейшую историю. В его окрестностях на его территории археологами обнаружено большое количество древних стоянок и поселений. Он воспет Тарасом Шевченко в одноимённом стихотворении.

В этих краях возникла Колиивщина — восстание населения против гнёта Польши.

С 1918 по 1922 в Холодном Яру действовали партизанские повстанческие отряды, которые вели борьбу как против деникинцев, так и против большевиков. В это время здесь была провозглашена Холодноярская республика, которая контролировала около 25 близлежащих сел и имела армию около 15 тысяч человек. Перша друкована згадка про Холодний Яр належить історикам, що описали битви литовських та руських воїнів з ординцями в 1363—1367 роках «на Синій воді».

Через небезпечне сусідство Дикого Поля, безперервні напади кочових племен, ці землі були довгий час незаселеними. Окремі міста-фортеці та добре укріплені монастирі протягом століть були єдиними населеними пунктами від Канева і Черкас до Дніпровських порогів.

Гайдамаччина[ред. • ред. код] Густі ліси, горби і яри в околицях Холодного Яру здавна служили для населення навколишніх сіл місцем хорони від татар і поляків.

У 30-х роках XVIII століття в Холодному Яру була організована Холодноярська Січ. Цей ліс на десятки років став головною базою гайдамаків. У тридцяті роки їх очолювали Верлан, Матвій Грива та Іван Жила, в 40-х роках Гнат Голий, Г. Похилий, Семен Неживий.

В історію Холодний Яр ввійшов також гайдамацькою Коліївщиною 1768 року на чолі із запорізьким козаком Максимом Залізняком і сотником Іваном Гонтою. Тут почалося найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шевченко присвятив свою поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр»:

…В Яру колись гайдамаки табором стояли, Лагодили самопали, ратища стругали. У Яр тойді сходилися, мов із хреста зняті, Батько з сином і брат з братом одностайне стати На ворога лукавого, на лютого ляха… …Дуріть себе, чужих людей, та не дуріть Бога. Бо в день радості над вами, розпадеться кара. І повіє огонь новий з Холодного Яру. Діяли тут й гайдамацькі загони під проводом Шелеста, Писаренка, Медвідя, Теслі, Письменного, Швачки, Журби, Бондаренка, Москаля, Середи, Чорного, Бороди, Рудя, Тарана, Невінчаного, Беркута.

Українська революція[ред. • ред. код] Докладніше: Холодноярська республіка

Бойовий прапор повстанців Холодного Яру У 1918 році на Чигиринщині з центром у Холодному Яру діяли загони, які боролися проти денікінців (революційний комітет «Чигиринська республіка» під проводом Свирида Коцура), і повстанські загони прихильників УНР, що вели боротьбу проти радянської влади. Повстанські загони Холодного Яру оперували на відтинку Черкаси — Чигирин — Знам'янка — Дніпро, їхнім осередком був Мотронинський монастир, а командував ними вчитель із села Мельники отаман Василь Чучупака. Серед повстанців Холодного Яру, які нараховували кілька тисяч, крім селян з навколишніх сіл, були і вояки з Кубані (отаман Федір Уваров), Київщини і Галичини.

У 1920-22 роках у Холодному Яру діяли повстанські загони отаманів Завгороднього, Петренка, Хмари, Ламайярмо, Нагірного, Деркача та інших. Відстоюючи незалежну Україну, організувавши за козацьким принципом повстанські загони під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України — або смерть» з 1918 по 1922 роки утримували незалежність самопроголошеної Холодноярської Республіки.

Про боротьбу козаків Холодноярської республіки з більшовиками один із учасників подій Юрій Горліс-Горський написав книгу спогадів — документальний роман «Холодний Яр». В українській радянській літературі ці події були описані у романі «Холодний яр» М. Ф. Негоди. Деякі з подій боротьби повстанців проти більшовиків на теренах Холодного Яру та в його околицях художньо описані також у романі Василя Шкляра «Чорний Ворон».

Друга світова війна[ред. • ред. код] У роки Другої світової війни діяла дивізія УПА Холодний Яр.

Крім цього в роки війни в Холодному Яру діяло дев'ять радянських партизанських загонів загальною чисельністю понад чотири тисячі людей:

імені Ворошилова — командир А. С. Куценко; «За перемогу» — командир О. М. Гунін; з'єднання імені Ворошилова — командир Ілля Діброва, комісар Казимир Сабанський; імені Дзержинського — командир Є. І. Петров, комісар С. С. Гуров; «За Родину» — командир М. П. Кришталь, комісар Я. Г. Тараненко; «Москва» — командир І. М. Боровиков; імені Сталіна — командир Петро Дубовий, комісар І. І. Лисов; імені Суворова — командир Г. М. Володін; загін І. Ф. Присяжнюка. Крім цих загонів, лісами Холодного Яру в березні 1943 року пройшло рейдом партизанське з'єднання радянського генерала Наумова.

Пам'ятні місця[ред. • ред. код] Наразі є проект створення Національного Природнього Парку, який гальмується місцевими сільрадами[2].


Пам'ятник Шевченку біля садиби Кресельцького лісництва

Гайдамацький став

На цьому місці висів козацький склик

Джерело «Живун» Кресельці — садиба Кресельцького лісництва. У центрі її пам'ятник Тарасу Шевченкові, встановлений працівниками лісництва на відзнаку перебування поета у цих місцях; Гайдамацький (Монастирський) ставок — ставок біля Мотронинського монастиря, де гайдамаки святили ножі. У 1968 році на його дні його було знайдено немало ножів, люльок, кресал та інших речей гайдамаків. Знахідки були передані до Чигиринського краєзнавчого музею. Існує легенда, за якою один з ватажків гайдамацького руху дожив до столітнього віку. На базарі в селі Деренковець (нині Корсунь-Шевченківський район) він здибався з Федором Симиренком, якому вказав на скарб на дні гайдамацького ставу. За цей скарб і розбагатіли цукрозаводчики Симиренки; Печери — розташовані майже навпроти гайдамацького ставка. Зі слів старожилів, довжина підземних ходів близько 28 кілометрів. Вели вони від Мотронинського монастиря до оборонних валів, до Холодного, Червоного, Святого валів. Є печери між стародавніми городищами, на Кізій горі біля Жаботина. Вхід до них був у підземеллі церкви Іоанна Златоуста закритий кам'яною брилою та майстерно прикрашений химерним плетивом вінків. Український письменник і композитор Гнат Мартинович Хоткевич у 1926 році пройшов підземними холодноярськими ходами близько чотирьох кілометрів. У нетрях Холодного Яру виявлені печерні церкви, каплиці, підземна в'язниця з набором тортурних знарядь. У часи Другої світової війни фашисти відшукали один з найбільших входів до стародавніх підземних печер і, гадаючи, що там міститься одна з партизанських баз, підірвали його; Мотронинський монастир — православний монастир, заснований в лісовому урочищі на місці скіфського Мотронинського городища; Пам'ятник партизанам — відкрито у серпні 1978 року в присутності п'ятнадцяти тисяч колишніх партизан, передовиків виробництва, піонерів і комсомольців Черкаської і Кіровоградської областей. Скульптор — Станіслав Грабовський; Кам'яна стела — стела споруджена в пам'ять триразового перебування в цих місцях Тараса Шевченка у 1822, 1843 та 1845 роках; Могила Йосипа Шелеста — могила гайдамацького ватажка, вбитого напередодні повстання. Розташована у лісовому квадраті № 48; Вали оточують холодноярські городища. Мотронинське має ще й внутрішній вал. Висота зовнішніх валів цього городища — від 20 до 25 метрів. Загальна довжина їх — понад 57 кілометрів; Склик — традиційне місце збору гайдамаків і козаків. Розміщений за ворітьми Мотронинського городища, що виходили на Чорний шлях. На великому дубі висів казан, дзін якого було чути на кілька кілометрів. Неподалік від склику і біля хутора Буда збереглися рештки виробництва заліза; Великодня Гора — найбільший земляний насип у холодноярських лісах. Легенди віщують, що там перепоховане тіло Богдана Хмельницького і закопані козацькі скарби; Дуб Максима Залізняка — росте на південному схилі Кириківського яру за хутором Буда. Його обіймище 8 метрів 90 сантиметрів, висота — 24 метри[3]. Стовбур шість раз вражали громовиці. Під його шатром відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Павло Павлюк, Максим Залізняк, Андрій Журба, Семен Неживий, Тарас Шевченко та інші; Поташні розташовані в Поташному Яру. Цей яр утворився після того, як великий зсув землі розділив Холодний Яр на дві частини. На дні його протікає річка Косарка, понад якою з Холодного Яру пролягав Чумацький шлях; Найбільших городищ чотири: Мотронинське, Суздальське, в лісовому квадраті № 64, та Жаботинське на Кізій горі. Крім них є ще десять площею від 2 до 35 гектарів; Партизанські табори загону «Москва» та інших збереглися. Всього в лісі нараховується понад чотири тисячі землянок і сім кілометрів траншей та ходів сполучення; Джерел у заповіднику багато. Лісовпорядженням 1869 року було виявлено 17 невеликих озерець, які називають топильцями. Живляться вони водою з джерел, що витікають з гранітної розколини. Всі топильця мають окремі назви і, як правило свої історії. З джерел витікають річечки Сріблянка, Смотрич, Жаб'я, Осота, Косарка, Шумка, Чорнобривка, Лубенка, Розянка, Суботь, Холодна, Лаврусиха, Некрасиха та інші. Всі вони впадають в Тясмин. Багато джерел вважаються цілющими. Дослідження місцевих лікарів та працівників Одеського інституту курортології свідчать, що найбільше в цих місцях родонових джерел. З переказів відомо, що ще козаки і гайдамаки лікували рани джерельною водою. Поблизу села Сокирне Жаботинської сільради є джерело Свята криниця. Вода з нього вибігає бурхливо, ніби кипить, і має домішки газу. Дебіт джерела — 10-15 кубометрів води на добу. На його базі діє завод мінеральних вод. У квадраті № 73 знаходиться джерело Живун. Вода в ньому ніколи не замерзає.

Литература[править | править вики-текст]

  • Горліс-Горський Ю. Холодний яр. — Л.: Накл. Івана Зуба, 1934. — 176 с.
  • Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Ч. 2. — Л.: "Дешева книжка", 1937. — 368 с.
  • Вєтров О.В. Таємниця Холодного Яру. Невідома війна: національний рух опору у 1940-1950-х роках. — Черкаси: Вертикаль; Кандич С.Г., 2009. — 266 с.
  • Шкляр В. Залишенець. Чорний Ворон. — Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2012. — 384 с.

Ссылки[править | править вики-текст]