Джон Ленгшо Остін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Ленгшо Остін
англ. John Langshaw Austin
Західна філософія
Народження 26 березня 1911(1911-03-26)
Ланкастер
Смерть 8 лютого 1960(1960-02-08) (48 років)
Оксфорд
рак легень
Громадянство (підданство)  Велика Британія
Знання мов
  • англійська[1][2]
  • Діяльність
  • педагог, мовознавець, викладач університету
  • Викладав Університет Оксфорда
    Основні інтереси філософія мови, філософія свідомості, етика, філософія сприйняття
    Значні ідеї Мовленнєвий акт, перформативний акт філософія буденної мови
    Вплинув Пол Ґрайс, Г.Л.А. Гарт, Джон Серль, Стенлі Кейвелл, Мішель Фуко, Вільм Алстон, Джудіт Батлер
    Alma mater Коледж Бейлліол і школа Шрусберіd
    Літературний напрям аналітична філософія
    Зазнав впливу
  • Джордж Мур, Бертран Расселл, Гілберт Райл
  • Історичний період Філософія 20 століття
    Нагороди
    офіцер Ордену Британської імперії

    Джон Ленгшо Остін (англ. John Langshaw Austin; 26 березня 1911, Ланкастер — 8 лютого 1960, Оксфорд) — британський філософ, засновник теорії мовленнєвих актів.

    У 1933 закінчив Бейлліол-коледж Оксфордського університету. Подальша наукова кар'єра була тісно пов'язана з Оксфордом — Олл-соулз-коледж, Модлін-коледж, Крайст-Черч-коледж. У віці 30 років під час Другої світової війни служив у розвідці британської армії, отримав декілька бойових нагород. В 1952 році Остін отримав посаду професора філософії у рідному Оксфорді.

    Основний предмет філософії для Остіна це аналіз повсякденного мовлення, навіть найбільші філософські проблеми вважаються наслідком недосконалості природної мови.

    численні традиційні філософські складності були наслідками помилки, а саме: за прямі твердження про факти помилково приймалися такі висловлюваноня, які або зовсім не мають сенсу (на особливий, не-граматичний манер), або задумувалися як дещо зовсім інше.

    Починаючи з самих елементарних прикладів повсякденного мовлення Остін детально розглядає твердження, які на перший погляд є досить зрозумілими, але насправді утримують зовсім інше значення. Для висловлювань які пов'язані із виконаннями (perform) та дією (action) тверджень він виводить поняття перформативних речень, такі висловлювання є здійсненням дії. Автор відзначає, що деякі перформативи є договірними або оперативними, тобто такі які «забезпечують здійснення угоди», а не просто описують «обставини за яких ця угода здійснюється». Однак саме промовлення слів ще на значить реальне здійснення акту (Наприклад: «Я обіцяю стати твоєю дружиною»), про який в них йдеться, це уможливлюється завдяки відповідним обставинам (юридичний акт, фізична присутність учасників дії тощо). Автор задається питанням — чи можемо ми припустити, що все інше, що супроводжує «я обіцяю» описується самим висловлюванням, а наявність відповідних обставин свідчить про його істинність, а відсутність — про хибність? Відповідь — ні, бо навіть якщо шлюб не відбудеться, факт і висловлювання обіцянки не буде визнано хибою. Поряд із перформативними існують констативні висловлювання, які описують деяке положення речей і які мають істинне значення, це ті висловлювання які у логіці розглядаються як стверджувальні.

    Теорія мовленнєвих актів[ред. | ред. код]

    В ході лекцій прочитаних у межах Джемсівського курсу, а пізніше викладених у праці «Слово як дія», Остін стикається з проблемою розмежування перформативних актів від констативних, саме тому він повертається до витоків своїх роздумів. Первинною одиницею цих роздумів стає мовленнєвий акт. Сам факт мовлення в повному звичайному сенсі автор пропонує назвати локутивним актом. Прояснення природи локутивного акту має допомогти у розрізненні більш розповсюджених інших актів. Зазвичай здійснення локутивного акту одночасно є здійсненням ілокутивного акту, щоб визначити який саме ілокутивний акт здійснюється, необхідно встановити яким чином використовуємо локуцію:

    • питаючи або відповідаючи
    • інформуючи, або попереджаючи, запевняючи
    • оголошуючи намір чи рішення
    • оголошуючи вирок
    • призначаючи, викликаючи або критикуючи
    • ототожнюючи або описуючи

    Ілокутивні акти здійснюються суб'єктом мовлення з урахуванням опрацьованих в процесі комунікацій норм поведінки, і поряд із описом фактів реальної дійсності, включають обов'язкову цільову установку (ілокутивну силу) і цілий ряд складових, пов'язаних із попереднім осмисленням мовця. Тобто ілокутивні акти пов'язані із мовцем, позиція адресату мовлення представлена у перлокутивних актах, які відображають ефект, який відбувається завдяки ілокутивному впливу. Ствердження, заперечення, здивування, страх, які виникають у слухача в процесі сприйняття, відносяться до перлокутивних сил. Успіх у досягнення перлокутивного акту залежить від:

    • лінгвістичних засобів вираження
    • оточення
    • особистості суб'єкту сприйняття та ін.

    Мовленнєвий акт в такому вигляді постає як результат індивідуального «словотворення», що обумовлене особливостями суб'єкту мовлення.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Czech National Authority Database

    Джерела[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]