Удегейська мова
Удегейська мова (удейська мова, мова уде) — мова удегейців.
Належить до тунгусо-маньчжурських мов алтайської мовної родини.
| Удегейська мова | |
|---|---|
| Удиэ кэйэвэни | |
| Поширена в |
 Росія[1] |
| Регіон |
Приморський край Хабаровський край |
| Носії | 103 осіб[2] |
| Писемність | кирилиця (Удегейская писемність) |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | ude |
Характерні риси удегейської мови[ред. | ред. код]
- наявність коротких і довгих голосних;
- серед приголосних є гортанно-зімкнений і фарингальний щілинний.
- аглютинативна граматична побудова;
- сингармонізм взаємодіє з асиміляцією приголосних.
- порядок слів у реченні сталий.
Викорінення удегейської мови[ред. | ред. код]
В 1938 році Євгеній Робертович Шнейдер, автор і перекладач перших книг удегейською мовою, був оголошений Радянською владою ворогом народу, арештований і розстріляний. В цей же час НКВС вилучали зі шкільних бібліотек та домів всі книги удегейською мовою з метою спалення. Дітям в школі забороняли розмовляти рідною мовою[3].
Джерела і література[ред. | ред. код]
- ↑ ScriptSource - Russian Federation
- ↑ http://www.gks.ru/free_doc/new_site/population/demo/per-itog/tab6.xls
- ↑ Беліков Володимир. Загибель мов народів півночі (PDF) // Кур'єр ЮНЕСКО. — 1994. — Квітень. — С. 29-30. (англ.)(фр.)(араб.)(рос.)(ісп.)(кит.)
- Суник О.П. Удегейська мова // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 11. кн.1, К., 1984, стор. 435
- Суник О.П. Удэгейский язык // Языки народов СССР. Т 5., Л., 1968 (рос.)
- Суник О.П. Удэгейский язык // Языки мира: Тунгусо-маньчжурские языки. М., 1997 (рос.)