Церква Сурб-Акоб (Таганрог)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква Сурб-Акоб
47°12′49″ пн. ш. 38°56′09″ сх. д. / 47.21361111113877485° пн. ш. 38.935833333360776010° сх. д. / 47.21361111113877485; 38.935833333360776010Координати: 47°12′49″ пн. ш. 38°56′09″ сх. д. / 47.21361111113877485° пн. ш. 38.935833333360776010° сх. д. / 47.21361111113877485; 38.935833333360776010
Тип споруди храм
Розташування  РосіяТаганрог
Належність Вірменська апостольська церква
Церква Сурб-Акоб (Таганрог). Карта розташування: Росія
Церква Сурб-Акоб (Таганрог)
Церква Сурб-Акоб (Таганрог) (Росія)
Мапа

Церква Сурб Акоб (рос. Церковь Сурб Акоб, вірм. Սուրբ Հակոբ եկեղեցի) — храм в місті Таганрог Ростовської області. Належав до Вірменської апостольської церкви.

Розташовувався по вул. Грецькій, 62.

Історія[ред. | ред. код]

Заселення вірменами Донських земель відбувалося більше двох століть тому. 14 листопада 1779 року Катерина II видала Указ про переселення християнського населення, включаючи вірмен, з Криму в Приазов'я. У 1779 році тисячі вірмен прибули на нове місце проживання в Нахічевань-на-Дону, Таганрог, Донські села. До кінця ХІХ століття в Таганрозі проживало близько тисячі вірмен. Для духовного життя парафіян виникла необхідність будівництва вірменської церкви.

У 1895 році у місцевого вірменського населення з'явилися думки про будівництво в місті церкви. Територію для будівництва церкви вирішив пожертвувати купець, власник тютюнової фабрики, вірменин за національністю Яків Михайлович Серебряков[1]. Питання про будівництво церкви для городян вірмено-григоріанського віросповідання обговорювалося також за участю московського купця Шорникова. Я.М. Серебряков передав під будівництво свій власний маєток з Грецької вулиці буд. № 50 (нині 62) із будівлями.

В листопаді 1897 року вирішено питання про зведення храму і почався збір пожертвувань для його спорудження. Чисельність вірмен до цього часу в місті досягала восьмисот осіб. Жертводавцями були багаті підприємці, серед них: брати Адабашеві, брати Багдасарові, Мардиросов, Тер-Арутюнов, Оганесянц, Хальдримянц та ін.

У 1897 році Новонахічевано-Бессарабська консисторія звернулася з проханням у Ечміадзінський Священний Синод дати дозвіл на будівництво в Таганрозі молитовного будинку. 12 серпня 1899 року Департамент духовних справ видав дозвіл на будівництво в Таганрозі церкви на землі, подарованій Серебряковим. Закладка храму та освячення місця будівництва відбулося 21 травня 1900 року.

У жовтні 1901 року будівлю церкви побудовано і звільнено від будівельних лісів. Храм був побудований в стилі вірмено-григоріанських старих церков. Його особливістю були конусоподібні купола над будівлею і примикаючою дзвіницею.

Храм вирішено присвятити Святому Якову. Пам'ять про святого святкується у жовтні. У присутності вірменських священиків і місцевих вірмен в квітні 1908 року на церкві встановлені хрести, а в 1904 році встановлений іконостас. Внутрішнє оздоблення храму переривалася від хронічної нестачі коштів, але завершено до 1906 року. Храм освятили 19 березня 1906 року. На освячення храму з Нахічевані приїхав архімандрит Муше, священнослужителі, хор півчих. Першим старостою храму був С.К. Адабашев, першим священиком — Ованес Оксентьянц.

З 1913 року при храмі працювала церковноприходська школа.

У роки радянської влади в храмі складено опис майна. B 1922 році з вірменської церкви Сурб-Акоб в дохід держави вилучили хрест, п'ять ікон з окладом зі срібла, лампади.

У жовтні 1929 року постановою міськради № 1151 всі церкви міста Таганрога були передані під клуби та зерносховища. Руйнування будівлі церкви почалося в серпні 1930 року. У подальшому храм знесено і на його місці побудовано триповерховий житловий будинок.

Література[ред. | ред. код]

  • Вартанян В.Г., Казаров С.С. Армянская-Апостольская Церковь на Дону // Ростов н/Д., 2001 Е.И.
  • Российская и Ново-Нахичеванская епархия Армянской Апостольской Церкви. Исторический путь. М., 2013

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гаврюшкин О.П. "По старой Греческой". д. 63. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 4 квітня 2017.