Рум'янцев Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рум’янцев (значення).
Рум'янцев Олександр Іванович
Румянцев Александр Иванович
Рум'янцев Олександр Іванович
Рум'янцев Олександр Іванович
Портрет Олександра Івановича Рум'янцева роботи Боровиковського Володимира Лукича (1811 р.)
Прапор
Прапор
 Астраханський губернатор
1735 — 1735
Прапор
Прапор
 Казанський губернатор
1735 — 1736
Прапор
Прапор
 Головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду
1735 — 1737
Попередник: Барятинський Іван Федорович
Спадкоємець: Шипов Іван Опанасович
 
Народження: 1680(1680)
Костромський повітd, Московське царство[1]
Смерть: 15 березня 1749(1749-03-15)
Москва
Поховання: Chrysostom Monasteryd
Національність: росіянин
Країна: Російська імперія
Рід: Rumyantsevd
Батько: Румянцев Іван Іванович, стольник
Шлюб: Румянцева Марія Андріївна
Діти: Катерина (1721-?), Дар'я (1723—1817), Петро (1725—1796), Парасковія (1731—1786).
 
Військова служба
Звання: граф, генерал-аншеф
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Рум'янцев Олександр Іванович (1680 — 15 березня 1749)  — граф, генерал-аншеф, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 27 листопада по 30 грудня 1736 року та з 6 березня 1738 по 2 березня 1740 року), виконувач обов'язків Київського губернатора (1737—1738 рр.), Астраханський губернатор (28 липня — 16 жовтня р.), Казанський губернатор (жовтень 1735 — листопад 1736 р.).

Справа Полуботка[ред. | ред. код]

В 1703 році почав військову службу в Преображенському полку. Після того як його помітив сам Петро I, став його ординарцем. Виконував його дипломатичні доручення. Як наближений до монарха, супроводжував російського царя в 1716 році за кордон.[2]

В 1723 році вперше побував у Глухові куди був направлений імператором Петром І, щоб з'ясувати настрій в Малоросії та вирішити справи полковника і наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка.[3]

В 1735 році починається час губернаторства. Спочатку, О.Рум'янцев, у 1735 році (з 27 липня по 16 жовтня) був астраханським, а потім в 1735—1736 роках — казанським губернатором.

Глухівсько-Київський період[ред. | ред. код]

27 листопада 1736 року був призначений Головним командиром Правління гетьманського уряду у Глухові. Але спершу спробув на головній посаді Лівобережної України лише місяць (до 30 грудня 1736 р.)

Докладніше: Склад Правління гетьманського уряду

Маючи з січня 1737 року звання генерал-аншефа, О.Рум'янцев рік, з жовтня 1737 по листопад 1738 рр., виконував обов'язки Київського губернатора.

Одночасно, 6 березня 1738 року був повернутий на попередню посаду у Глухові. Головним командиром Правління гетьманського уряду він працював до 2 березня 1740 року.[4]

Потім знову О.Рум'янцев був на дипломатичній роботі. В 1740 р. він направлений посланий надзвичайним і повноважним послом до Константинополя.

Родина[ред. | ред. код]

В 1720 році О.Рум'янцев одружився з 21-річною донькою графа Андрія Артамоновича Матвєєва — Марією.

У них народились четверо дітей: Катерина (1721—1786), що була одружена з генерал-поручиком Н. М. Леонтьєвим, а Дар'я (1723—1817) — з графом Ф. І. Вальдштейном, а потім за дійсний таємним радником князем Ю. М. Трубецкім.

Син Петро уславився посадою президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Лівобережної України.

Донька Парасковія (1729—1786) статс-дама виййшла заміж за генерал-аншефа Я. А. Брюса.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Tatar Encyclopedia — 2002.
  2. ↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Даты рождения и смерти — Половцов А. А. Русский Биографический Словарь, Т.: «Романова — Рясовский», С. 460—477
  3. ↑ а б Сухарева Ольга Владимировна. Кто был кто в России от Петра I до Павла I [Текст] / О. В. Сухарева. — М. : Астрель ; М. : АСТ ; М. : Люкс, 2005. — 704 с. — ISBN 5-17-023261-6
  4. ↑ Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 9, 288.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Знаменитые россияне XVIII—XIX веков. Биографии и портреты. По изданию великого князя Николай Михайловича «Русские портреты XVIII и XIX столетий»/Сост. Е. Ф. Петинова. — СПб., 1996. С. 129, 131—133. (рос.)
  • Золотарёв В. А. Апостолы армии Российской. — М.: Воентехиздат, 1993. — С. 292—299, 315—330, 339—370. (рос.)
  • Лубченков Ю. Н. Фельдмаршал службы российской: Ист. повествование. — М.: Мол. гвардия, 1988. — 112 с.: ил. (рос.)
  • Меерович Г. И. Румянцев в Петербурге. — Л.: Лениздат, 1987. — 236 с. (рос.)
  • Петелин В. В. Фельдмаршал Румянцев: Докум. повествование. — М.: Воениздат, 1989. — 464 с. (рос.)
  • Румянцев П. А. Документы. Т. 1–3. — М.: Воениздат, 1953—1959. (рос.)
  • Тарапыгин Ф. А. Известные русские военные деятели. Краткое их жизнеописание. — СПб.: тип. И. В. Леонтьева, 1911. — С. 15–22. (рос.)
  • Фельдмаршал Румянцев. Сборник документов и материалов. 1725—1796. Русские полководцы. Документы и материалы. — М.: Госполитиздат, 1947. — 407 с. (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рум%27янцев_Олександр_Іванович&oldid=37305071